Ага, значить, план такий.

Я у баби.
Приїжджає в гості бабусина подружка - баба Надя.
Каже:
-Таня, ти така дівчина гарна. Ох якби оце мій внучок Дімасік тебе засватав, я б вмерла від радощів. Він у мене лобуряка - 25 років і досі сидить як гриб. А ти така вже хороша… у нас і квартіра в Києві, ти ж знаєш. Слухай, а ти ж можеш його вконтактах знайти! Ви ж молодьож все знаєте шо там і як робиться зараз. Пошукаєш, добре? Прізвище ен-ко.
Подумки я стояла закотивши очі під лоба, в реальності - кивала головою і посміхалася.
-Хех, добре, добре. Пошукаю…

То було влітку.
Звичайно, я покивала головою і все забула.
Іноді, правда, згадувала. Все-таки обіцянка. Ще й бабі Наді (між іншим, майже всі мої дитячі набори іграшкового посуду були подаровані нею).
Але прізвище мій мозок точно не став тримати в голові як важливу інформацію.

Йшла осінь, коли я приїжджала до бабусі, вона спочатку засипала питаннями "Шо там Васьок?" (про нього окрема історія), а потім, коли я з відчуттям виконаного обов'язку видихнувши повідомила, що у Васька вже з'явилася дама серця, бабуся почала засипати питаннями про цього ен-ка - баби Наді.
Коли я припинила їздити до бабусі, вона почала діяти через маман.
А що я? Я наївна дурепа :)

Сьогодні ввечері мама підпоїла мене 2-ма келихами домашнього вина і я здалась.
Почала шукати цього ен-ка, 25 рочків (під маминим контролем за плечем).
Спочатку знайшла аж три сторінки цих ен-ків: один якийсь на тойоті, друга - сторінка з аватаркою краба, третя - без фото взагалі.
Ну типу, думаю, всьо. Я спробувала. Всім спасіба, всім пака.
АЛЕ, випадково зайшла туди, де в пошуці все було без параметрів.
Ну і пара-пара-пам-пуу. Там був він - той самий наш ен-ко.

Далі земля попливла під ногами, світ почав крутитися навколо як центрифуга, десь взялися амури зі стрілами.
По-моєму, я вляпалась.

Мабуть, цього чекала мама і бабуся.
Натомість, я ліниво зайшла на сторінку, ліниво погортала фото. Знайшла аж одну з ен-ком. Любить баскетбол, високий. Круто. Непогано. Хм, якісь розіграші.

-Ну мам, шо там далі?
-Як шо? Пиши.
-Шо писать? - не викупаю.
-Ну напиши "привіт від Тані".
Сміюсь. Тато теж сміється.
-Не буду.
-Шо???
-Не буду. Ти подивись, шо в нього - одна фотка, якісь розіграші. Мене він, бачиш, знайти не міг. Китаянок якихось познаходив! А тепер зайди до мене на сторінку: подушки, вакансія, чай, катаюсь по України і т.д. і т.п. - яка няша!
Тут тато не витримав:
-Так, все. Не приставай до дитини. Вони самі розберуться.
Я ж тебе якось знайшов.
-Ага, мам. Навіть без інтернету.
Мама сміється.

Весь цей час, поки відбувалася наша вечірня драма, малий задротив в ігри і час від часу легесенько штурхав маму ногою, коли вона мене, на його думку, занадто пресувала.

А що я? Я наївна дурепа :)